Цар дикого лісу
— Знаєш, тільки не хочеш сказати! — каже вояк.— Ти мені хвалився. Цар вже дуже хотів мати чарівну птицю, тому легко повірив садівнику й сердито гукнув до хлопця: — Ти знаєш! І мусиш добути златокрилу качку! А коли її не добудеш, ти коротший головою.
Та що тепер чинити? Царського наказу міняти не можна. Цариця й дочка пошкодували хлопця, а відпустити його у світ мусили. Йде Іванко, йде горами, лісами, полями з села до села, з міста до міста. Заплив у високі верховини. Дороги тут ніякої. Загубився, плачучи блукає по хащі.
Уже й зголоднів. Де видить ягідки, малину — збирає і їсть, щоб не загинути. Якось сів собі під деревом відпочити. До нього приступився невідомий чоловік. — Чого ти, хлопчику, журишся? — А що з того, коли я вам скажу? Ви мені і так не поможете.
— А коли допоможу? — Так і так… Цар наказав мені принести златокрилу качку. А я про неї і не чував. — Ходи зі мною, то мале діло! Я тобі допоможу.
Взяв чоловік хлопця за руку, повів за собою, каже: — Я тобі знайду златокрилу качку, що несе золоті яйця. Привів чоловік хлопця до своєї хати, що стояла в густій хащі, передав трьом дочкам. — Спершу накорміть хлопчика, бо він голоден. Доки я повернуся, навчіть його співанки. Та такої, щоб її мусили співати й ті, котрі слухають. — Добре, няньку! Все зробимо.
Чоловік рушив до Дикого моря, де водиться всіляка звірина. Довкола моря росте висока-превисока трава — комиш. А в комишах всіляка птиця, якої тільки загадати можна. Чоловік прийшов до Дикого моря, роздягнувся, скочив до води. Женеться за качками. Качки ниряють до самого дна, а він за ними. Довго ниряв, поки втямив золоту качку.
Рекомендуем почитать:
Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19