Цар дикого лісу
— кличе його Іванко.— Ходіть до стайні, я вам передам златогриву кобилу, що буде жеребити златогривих лошат. Цар дуже зрадів, обнімає, цілує Іванка: — Любий мій хлопчику, любий мій синку! — Ой, ви мене любите. Ви мене так любите, що ваш садівник хотів мене застрелити. — Не може такого бути!
— Ходіть зі мною, перевірите і повірите. Повів Іванко царя на край міста. Тут все ще стояв на одному коліні і цілився з рушниці садівник. — Вставай! Що тут робиш?
— розбудив його цар. Вояк схопився і дуже налякався. Рушницю від садівника забрали й засудили його до страти на шибениці. Іванко живе собі спокійно. Ходить до школи, добре вчиться. Разом з ним до школи ходить і царська дочка. Вчаться вони добре, дома граються. Одного разу Іванко бавився з золотими кроснами.
Дівчинка побачила їх і просить: — Іванку, подаруй мені ці кросенцята. Ти вже подарував мені золотого кужеля, золоте веретено, золоті замотячки. А зараз до всього треба і кросна. Ти хлопець, а я дівчина, вони тобі не потрібні. — Я подарую тобі золоті кросенцята, коли покажешся голою. Дівчина зняла топанки, скинула свитку і стала перед хлопцем.
Іванко глянув і побачив: під правим плечем дівчини сонце, під лівим — місяць, на чолі — золота звізда, на голові — золоте волосся. А сяє воно так, що очі сліпить. Подивився Іванко і каже: — Тепер я знаю все. Дівчина одяглася, вони граються далі. Дівчинка не може натішитися дорогоцінними скарбами — подібного більше в світі нема. Іванко побув ще у царя два чи три роки — добре не пам’ятаю, бо діялося це дуже давно.
Й зібрався по світу, бо хотів подивитися, як де живеться. Мав він тоді п’ятнадцять або шістнадцять літ. Відклонився від царя перед дорогою і каже йому так: — Бувайте здорові, світлий царю, бо я іду мандрувати, світа впізнавати. Не відпускає хлопця цар, не відпускає і цариця, а дівчина сльозами плаче. — Та куди тобі йти? Ми тебе любимо, як свою дитину. Та хлопця не можна переговорити.
Рекомендуем почитать:
Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19