Цар дикого лісу
— Візьми їх, Іванку, стануть тобі в пригоді! — сказали хлопцеві. Золоті кросна маленькі, їх можна покласти до кишені. Цар Дикого лісу показав Іванкові дорогу, передав златогриву кобилу, ще раз порадив: — На кобилу не сідай, веди її за собою і непрестанно співай. Не зупиняйся співаючи. Бо тільки замовчиш, як відразу погинеш. Ще три доби співай дома після того, як прийдеш до царя.
Одне тобі скажу: ти немало зазнав біди з-за мене. Я той чоловік, котрого ти випустив на волю. Хлопець впізнав його. Попрощався з ним, сердечно подякував за допомогу. — Я тобі мав би дякувати! Бо, коли ти не випустив би мене на волю, я залишився б вічним рабом, мої дочки залишились би сиротами. Обійнялися Іванко і цар Дикого лісу, обцілувалися.
Цар побажав Іванкові щастя і доброї дороги. Рушив хлопець лісами і слухає, як всі звірі на його спів сплять, хропуть. Навіть маленька мурашка, і та спить. Довго Іванко йшов лісом, доки вийшов на широке поле. Йде ланами, бачить: люд спить, все довкола впадає до сну, як тільки почує пісню. Одні падають на землю, інші па колючий терен, а треті до води. Падають і нічого не чують, таким твердим сном їх ломить.
Йде Іванко далі толокою. Пастухи коло овець, корови, копі — все на світі засипає. Зайшов до села, добрався до міста. Проходить вулицями, а люди сплять. Недалеко від столичного міста Іванка вже чекав з рушницею той садшй вояк-садівник, який йому заздрив, його ненавидів. Хотів він тут Іванка звести з світу.
Став на коліно, прицілився. Та тільки почув пісню, як заснув. Ще й рушницю тримав у руках, як кам’яний. Прийшов до царського двору Іванко, співає, а цар, цариця, їх дочка, слуги поснули. Завів Іванко златогриву кобилу до стайні, прив’язав до ясел, вуздечку забрав до своєї кімнати.
А сам співає, співає цілі три доби. Коли три доби минули, Іванко співати перестав. Все живе почало просипатися. Пробудився і цар — ледве піднімає свої вії, щоб якось глянути на світ божий. — Пресвітлий царю!
Рекомендуем почитать:
Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19