Цар дикого лісу
Найняв синові вояка, приготував у дорогу — дав їсти, пити, грошей. Так хлопчик з товаришем подався у світ. Ідуть, куди їх тільки очі ведуть. З села до села, з міста до міста, з країни до країни. Доти блукали, що потрапили до столиці, в якій бував цар. Воякові докучило волочитися по світу. Він і попросив царя: — Візьміть мене на службу.
— Добре! Я тебе візьму, бо мені слуга потрібен. Саме вчора від мене пішов садівник. Коли розумієшся на цьому ділі, ставай на його місце. — Я розуміюся і в саду буду працювати охоче. Але я не один, зі мною маленький хлопчик. — Нехай і він залишається.
Цар мав таку дочку, як той хлопець. «Нехай собі двоє граються,— подумав цар,— веселіше їм буде». Хлопчика одягли, бо в дорозі обірвався, діти собі граються, бігають по дворові, по саду. Вояк робив своє, спершу не дивився на дітей. А потім позавидував хлопцеві, якого любила не тільки дочка царська, але любили і її родичі.
Похмурився вояк, мовчить, зненавидів хлопця. Літа минали. Діти росли. Прийшов час записати малих до школи. Записали їх. Діти ходять весело, вчаться добре. І цар, і цариця настільки полюбили хлопця, що прийняли його за свого.
Так з ним поводяться, як з власною дитиною. А вояк ще дужче заздрить. Сердиться і весь час думає, як би звести хлопчика з білого світу. Та й додумався вояк до такого: «Скажу цареві, що хлопець знає про златокрилу качку, яка несе яйця, може висидіти златокрилих качат». Коли одного разу цар гуляв по саду, прихвалив вояка за порядок, той і каже: — Пресвітлий царю!
Ваш сад був би ще кращим, коли б у ньому літали та й вили гнізда златокрилі качки! — А звідки взяти таких? — Не знаю, але наш Іванко малий добре знає. Цар здивувався і дав покликати хлопчика: — Іванку, я чув, що ти знаєш про златокрилих качок, які несуть золоті яйця? — Я не знаю.
Рекомендуем почитать:
Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19