Один бідний селянин мав сина Петра. Маленьким хлопчик бігав, грався з однолітками, а як підріс, то весь час майстрував собі кріси. Його питали, нащо він то робить, а Петро відповідав: — Хочу бути вояком! Тато йому говорив, що треба землю орати, треба сіяти й не думати про військо, а він не хотів і слухати. Марширував з крісом на плечі й вигукував: — Раз, два, три! Раз, два, три! Не було з ним чистої години. Одного разу на дорозі Петра здибав мудрець.
Спитав його: — Ким ти хочеш бути? — Вояком! — Тяжко бути вояком,— відповів мудрець.— Всіляке
— відрубав Петро. Тоді мудрець каже: — Коли ти такий вдався, то вдарся об землю, перекинься на оленя й піди на схід сонця. Придивися добре, як там бідує військо. — Що ж, можу піти! Петро ударився об землю, перекинувся на оленя й побіг на схід сонця. Дивився, як там зицирують царських вояків на толоках, мало їсти їм дають, а вночі виганяють з касарні на дощ. Вернувся Петро у село. — Ну, ким ти хочеш бути?
— спитав його мудрець. — Хочу бути вояком! Мудрець подумав і порадив: — Тепер вдарся об землю і перекинься на зайця. Підеш на захід сонця і подивишся, як там маються вояки. Петро
Вояки, худі й замучені, їли сухий хліб, сьорбали рідку юшку і проклинали свою долю. Вернувся Петро до мудреця й каже: — Хочу бути вояком! Мудрець похитав головою й мовив: — Коли так, вдарся об землю ще раз, стань орлом і полети на південь. Подивишся, що там робить військо. Парубок ударився об землю, перекинувся на орла і полетів на південь. Тисячі солдатів ішли одні на одних, як чорні хмари: били й убивали, із крісів стріляли, з гармат бахкали.
Небо затягнулося димом, землею текли криваві ріки. Всюди чулися такі крики, зойки й верески, що волосся на голові щіткою ставало. Парубок вернувся до мудреця й каже: — Хочу бути вояком! Мудрець мовчав. Про щось міркував.
Нарешті заговорив: — Виджу, що ти є впертий, а я впертих люблю і допомагаю їм, чим можу. І тобі допоможу. Іди до війська, але знай одне: як важка буде дорога — перекидайся на оленя. Набридне бути оленем — перекидайся на зайця. Не схочеш бути зайцем — перекидайся на орла. Щасливої дороги, легіню!
— Дякую, добрий чоловіче. Попрощався Петро з татом і мамою й вирокував до війська. Але не сидів довго у касарні, бо король виповів війну другому королеві. Військо йшло полями, горами, лісами, потім пливло морем. Раптом король крикнув: — Гов, стійте! Я забув удома меч-гартованець. Хто принесе його за три дні, за того віддам свою доньку.
Все військо завмерло. Потім один молодий князь вийшов наперед: — Хто може тобі принести, світлий королю, як не я? Слова князя вкололи в саме серце графа, який дуже не любив його. Граф почервонів і промовив: — Це державна справа, світлий королю. Тільки я один можу впоратися з нею. Пошли мене. Нарешті Петро став гаптах і каже: — Я принесу, королю!.. Король поміркував і відповів: — Ідіть усі троє. Хто принесе меч-гартованець — того буде королівна.
Князь, граф і Петро вирушили за мечем-гартованцем. Кожен пішов своєю дорогою. Коли віддалилися від війська, Петро вдарився об землю й перекинувся на оленя. Довго біг полями, горами, ярами. Як ноги заболіли, вдарився об землю і став зайцем.
Потім перекинувся на орла. Прилетів до столиці, почав ширяти над королівським палацом. Коли королівна отворила вікно, він залетів до її покою, вдарився об підлогу і знову став Петром. Поклонився королівні й каже: — Твій тато забув удома меч-гартованець. Велів, аби-сь мені його дала, бо меч потрібний на війні. Королівна відповіла: — Не дам, доки не зробишся таким орлом, як був. — Коли так, най буде так,— погодився Петро. Вдарився об підлогу й перекинувся на оленя.
Королівна висмикнула коло його лівого вуха три волоски. Вдарився об підлогу і перекинувся на зайця. Королівна висмикнула коло його лівого вуха три пучечки пуху. Вдарився об підлогу й перекинувся на орла. Королівна висмикнула з його лівого крила три пір’їнки. Ще раз ударився об підлогу і знову став Петром. Королівна дала меч-гартованець і сказала хлопцеві: — Коли закінчиться війна — вертайся до мене.
— Чого? — спитав Петро. — Я хочу бути твоєю жінкою. — Ти — файна дівчина, королівно. Може, вернуся… Леґінь поклонився, вирушив у дорогу. Як вийшов у поле, вдарився об землю і став оленем.
Довго біг, аж ноги заболіли. Вдарився об землю і став зайцем. Довго скакав і доскакав до моря. На березі вдарився об землю і став орлом. Перелетів море і побачив здалеку королеве військо.
Вдарився об землю і знову став солдатом. Та не спішив до короля, бо минула тільки одна днина. А був стомлений. Ліг під дубом і заснув. Гонорний князь, що йшов за мечем-гартованцем, заблудився в полі. А граф якраз дійшов до дуба.
Побачив сплячого Петра, витягнув шаблю і перетяв йому шию. Потім забрав меч-гартованець і поніс королю. Схилив перед ним голову й промовив: — Я сповнив, світлий королю, твій розказ. Тут маєш меч-гартованець! — Дякую, графе. Ян закінчимо війну, то відгуляємо весілля,— моя донька чекав тебе.
Король виграв війну 1 вирушив з військом до столиці. На другий день сповістив людей, що його донька віддається за графа. Королівна плаче: — Не піду за графа, бо то не він приніс меч-гартованець. То був леґінь… Тим часом мудрець не забув про впертого Петра. Прийшов до дуба, приклав голову легіня до тулуба і полляв цілющою водою.
Петро ніби прокинувся, глипнув на мудреця і проказав: — Ото добре-м спав! — Спав би-сь цілу вічність, якби не я.., — А де меч-гартованець? — У короля. — А де король? — Уже у столиці.
Віддає свою доньку за графа, який приніс йому меч-гартованець. — А я де був? — Лежав без голови. Граф стяв її тобі. — Що ж маю робити? — зажурився парубок. — Біжи до столиці!
Петро щиро подякував доброму чоловікові, вдарився об землю і перекинувся на оленя. Побіг лісом, як вихор. Коли ноги змучились, вдарився об землю й перекинувся на зайця. Поскакав кущами направці. Як задихався і впрів, ударився об землю і став орлом.
Полетів, як стріла, просто до столиці. Залетів до покою. Там сиділа за столом і плакала королівна. Дівчина взяла три пір’ячка й пішла з орлом до короля. — Ади,— сказала,— цей орел прилітав за мечем-гартованцем. Я висмикнула тоді три пір’їни з його лівого крила.
Орел вдарився об підлогу і став зайцем. — Цей зайчик теж приходив за мечем-гартованцем. Я висмикнула три пучечки пуху з-за його лівого вуха. Зайчик ударився об підлогу і перекинувся на оленя. — І олень приходив за мечем-гартованцем.
Я вирвала коло його лівого вуха три волосочки. Олень ударився об підлогу і перекинувся на солдата. Петро витягся перед королем: — Вельможний королю, виконай свою обіцянку… — Добре, легіню, завтра ваше весілля,— погодився король. Увечері з’явився мудрець. — Чому мені допомагаєш, як рідний тато?
— спитав його Петро. — Бо ти є упертий, а я люблю таких легінів. На весіллі була сила-силенна гостей. Під час танців великий мудрець розбив мальований горнець, тому прийшов казочці кінець.
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)Русская Народная Сказка Про Деда И Бабку