Прослужив солдат у царя тридцять три роки, і вийшла йому одставка. Дав йому цар три копійки, він і пішов собі. Йшов-йшов, аж перестрівають його три старці: — Сотвори, служивий, милостинку. — Нате. Вийняв копійку і оддав. Трохи згодом перестрівають його ще три старці. — Сотвори, служивий, милостинку. — Нате.
Оддав другу копійку. Під вечір вже ще три старці просять: — Сотвори, служивий, милостинку. — Нате. Оддав і третю копійку. Іде та й думає, що це воно буде, що роздав останні три копійки. Аж ось ще йдуть три старці.
— Сотвори, служивий,
— Добре, служивий, іди собі з богом. Ото сказали та й зникли, наче їх тут і не було. От солдат пройшов трохи. «Дай,— думає,— подивлюсь, чи не збрехали». Засунув у кишеню руку — так і витяг жменю грошей. Сів ото спочивати, витяг люльку, аж вона вже й куриться.
—
Він до того купця: — Що даси? Я,— каже,— можу вигнать чортів. — Як,— каже — виженеш, я тебе до смерті догодую. Ото нагодували його, напоїли, пішов він на ніч у той дім. Опівночі чує — щось стукотить-гримотить. Поміст лопнув, вилазить чорт.
— Чого ти? — питає солдат. — Я тебе з’їм! Солдат торбинку розшморгнув та: — А в торбинку! Як крикне, так той чорт туди і загув. Зашморгнув його там солдат та вже бив-бив. Давай той чорт проситись: — Пусти. Внукам,— каже,— і правнукам закажу сюди ходити.
Пустив його солдат. От уранці повів він купця в дім, і стали там жить. А прийшлось тому солдатові вмирати, він і наказує: — Покладіть зі мною безпремінно оцю люльку і торбинку. Ото поклали йому те все, поховали його. Приходить він на той світ.
Дивиться — пекло, він і убравсь туди. Зараз кілочки забиває, амуніцію свою розвішує. — Що,— питає,— горілка є? — Є. — Тютюн є? — Є. — Огонь є? — Є. — От рай, так рай! Ходить по пеклі, муштрується. Аж ось приходить той самий чорт, що він його на цім світі бив, та як побачив його, як заголосить: — Це ж той самий, що мене колись бив! Він нам і тут життя не дасть; треба його якось вижити. Так чорти вже й злякалися. Повиходили з пекла, а його там самого зачинили. — Що ж, братці, давайте мірятися: кому випаде — облупим того та шкуру на бочку натягнем, як на барабан, ударимо, то, може, він і вискочить.
От помірялись, облупили, якого випало, натягли шкуру, як ударять, а солдат: — Ах, в похід, в похід! За амуніцію та з пекла, а чорти вскочили та й заперлись там. От ходить він по тому світу, ніде нема йому пристановища, аж стрічає його святий Петро. — Іди,— каже,— в рай, там тебе давно ждуть. Пішов солдат, де там той рай у бога. Бог і поставив його коло свого палацу на варті.
Ходить він, аж іде Смерть. Солдат до неї: — Бабусю, чуєш? Ти це куди? — До бога, служивий. — За чим? — Та спитати, що мені на землі робити.
— Почекай тут, я піду спитаю. Приходить перед бога. — Прийшла,— каже,— Смерть, питає, що їй на землі робити. — Хай,— каже бог,— морить самих старих людей три роки. От він вертається та й згадав: «А там же є у мене брати, вона і їх умертвить». Виходить та й каже: — Велів бог, щоб ти три роки самі старі дубки гризла.
От через три роки знов Смерть іде до бога. — Пожди тут, я піду спитаю,— каже солдат. Приходить до бога. — Прийшла, боже, Смерть, питає, що їй робити. — Скажеш, щоб три роки мертвила самих середніх людей. Він і роздумавсь: «Адже у мене там, може, племінники є». Вийшов та й каже: — Сказав бог, щоб ти три роки гризла самі середні дубки.
— Спасибі, служивий,— та й пішла. Ото через три роки знову Смерть прийшла, та така худа. — Спитай, служивий, що мені ще робити? Він пішов. — Прийшла, боже, Смерть, питає, що їй робити? — Хай,— каже,— мертвить самих маленьких дітей.
Він і згадав, що у нього є онуки, виходить та й каже: — Сказав бог, щоб ти ще три роки гризла самі молоді дубки. Подякувала Смерть і пішла. Через три роки приходить, а солдат не углядів її, вона й проскочила сама до бога. Як прийшла, то й розжалілась, за що її бог голодом карає. — Це він тобі все набрехав! Піди його самого ще раз умертви. От вийшла вона до солдата та й каже: — Подавай душу!
А солдат розшморгнув торбинку та: — А в торбинку! Вона у неї і вскочила. Він зашморгнув її там та й закинув у болото.
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)Русская Народная Сказка Петрушка Читать