Був собі король і мав одну дочку. Дуже беріг її, щоб вона не знеславила себе, і замурував її в мур. Дав їй служницю, щоб вона там жила, і караул поставив довкола. От стала та королівна раз біля стіни, а в тім мурі була дірка, і вітер повіяв. І вона від того вітру привела хлопця. Росте він не по роках, а по минутах, і за п’ять місяців зробився великим. А один з караулу доніс цареві, що «ваша дочка має сина». Цар наказав розбити той мур і питає її: — Де ти його взяла? А той хлопчик каже: — Яз вітру.
І дав піп йому ім’я Іван-Вітер. Віддав
Цар приїжджає до нього і каже: — Що ти робиш? — А я бавлюся. — Покинь те, і ходім додому. Забрали його додому. Посилають його в ліс по дрова. Іван-Вітер каже: — Зробіть мені ланцюг сорок тисяч саженей. Зробили.
І він узяв обкинув тим ланцюгом ліс і несе весь додому. Дивляться з города, щось іде так, як хмара, і дають знати цареві, що «ваш син несе цілий ліс». Цар виїхав навпроти і каже: — Покинь те. Той покинув,
От той цар плаває з конем і просить його: — Іван-Вітер, рятуй! — Тримайся. Він його врятував, і приїхали додому. Той цар уже боїться його, щоб він його коли не вбив. І посилає його до пекла за грішми.
Що ніби йому були винні чорти шість мільйонів. Той іде, але каже: — Зробіть мені два капшуки із шкур: двісті волів забийте. І вони зробили ті капшуки і ще булаву, яка вісімдесят пудів важила. І пішов Іван-Вітер у пекло. Прийшов туди і каже: — Віддайте мені шість мільйонів грошей мого діда. А старший чорт не дає. От він як узяв бити чортів. І чорти йому насипали тих два капшуки повно, і він пішов додому, оддає гроші цареві і матері.
І каже своїй мамі: — Іди у той двір, де ти мене мала, і постав на столі порожню шклянку, а на стіні нагайку повісь. І дає їй цілющу і живлющу воду. І ще їй дав коня і візок і сказав: — Як тільки буде цей візок трястись, а кінь почне ржати і стане на столі шклянка кров’ю наповнятись, а нагайка почне ворушитись, то ти сідай на той віз, і їдь, і бери з собою ту живлющу та цілющу воду. А сам пішов у світ і зайшов у пущу. Надибав палац. Зайшов у той палац, а в тім палаці змій безсмертний Козьолок жив. І в тім палаці була дуже ладна пані. І каже та пані до нього: — Де ти тут узявся, Іван-Вітер?
А вона йому сподобалась. І каже вона йому знов: — Ей, Іван-Вітер! Тут як прилетить змій, то тебе в’їсть. Прилітає той безсмертний Козьолок і каже: — Фе, фе! Прісна душа смердить! Хто тут е? — А то мій брат прийшов.
І каже Козьолок: — Швагре, вилізай, де ти там? Той виліз. Наїлися, напилися. І Козьолок каже: — На тобі трохи грошей, і підеш додому. Але Іван-Вітер відповідає: — Ходім, швагре, на мідний тік поборемось. І дає йому той Козьолок руку і каже: — На! Потисни! Іван-Вітер як потиснув його, то Козьолкові тільки поза пазурами посиніло. І як кинув його до землі, то той ледве встав.
Але бере тисне знов Івана-Вітра Козьолок за руку. І як потиснув його, а Іванові-Вітрові кров потекла поза нігтями. Як кинув ним, то так кістки порозліталися. Козьолок узяв ті кістки, згорнув під деревом. А там дома у мами той кінь ірже, кров в шклянці наповняється, нагайка б’ється по стіні. От мати сіла па візок, і той кінь привіз її на те саме місце, де лежав забитий її син. Взяла мама покропила його цілющою водою, він і ожив.
Покропила живлющою — і зцілився. І каже матері: — Їдь, мамо, додому, а я ще піду в світ. І він знов прийшов до того палацу, до тієї пані і каже: — Спитай змія, нехай він тобі скаже, де його сила, сам сховався в лісі. Она питає в змія: — Скільки літ ти зі мною живеш, а ніколи мені правди не скажеш. Він каже: — Якої ж ти правди хочеш? — Скажи мені, де твоя сила? — Моя сила в комині.
І та пані взяла і тішиться, а Козьолок каже: — Яка ти дурна! Де б я тримав свою силу в комині! Вона знов питає: — Де ж твоя сила? А він каже: — Моя сила в коцюбі. Вона тішиться тою коцюбою, а змій сміється з неї і каже: — Ну де б я свою силу тримав у коцюбі!
Моя сила в полі, там стоїть рота солдатів, в середині лежить камінь великий, під тим каменем скриня, в тій скрині заєць, в тім зайці качка, а в тій качці яйце, і там моя сила. На другий день Козьолок поїхав на полювання, а Іван-Вітер приходить до неї, і вона йому все розказала. Він туди їде з ружжом. Дивиться, лежить хорт. Він того хорта хотів забити, а хорт проситься у нього: — Ей, Іван-Вітер! Не стріляй в мене, я тобі колись у пригоді стану.
Дивиться, коли летить шуліка. Він хотів її забити, але вона каже: — Не стріляй в мене, я тобі колись у пригоді стану. От приходить він туди до тих солдатів і каже: — Здрастуйте, ребята! — Здравія желаєм, ваше сіятельство! — Підніміть той камінь.
Взялися солдати і не можуть його зрушити з місця. Іван узявся і перекинув його. Добуває звідти скриню. Заєць вискочив з скрині та й побіг. Але дивиться, а вже хорт несе того зайця.
Розпоров він зайця, качка ур-р-р-р! — і полетіла. Але дивиться — несе шуліка качку. Іван качку розпоров, вийняв яйце. І той безсмертний Козьолок вже зовсім з сили спав. Приходить Іван-Вітер до палацу і сидить з тою панією. Коли приходить безсмертний Козьолок та й каже: — Ей, Іван-Вітер, почекай ще хоч зо дві години. — А, ні! Не почекаю!
І взяв те яйце, розбив собі на голові, і вся сила пішла по нім. А той Козьолок відразу вмер. Тоді Іван-Вітер взяв його порубав і викинув собакам. Забрав ту пані і їде до своєї мами. Приїжджає — справляє весілля. А я в одного генерала служив денщиком, приїхав а ним, і він там сидів за столом.
А я стояв за порогом, пиво пив: по бороді текло, а в горлі сухо було. І я ниткою підперся, а соломою підперезався, і як напився, в землю варився. А вони набили тією землею гармати і як вистрелили, то я аж сюди вилетів і вам оце розказав.
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)Дагестанские Народные Сказки Читать