Чорт-змій і запродані діти
Десь у якомусь-то царстві, в якомусь государстві був жив собі старий чоловік та жінка. І зроду в них не було дітей. Поїхав чоловік на базар, от як би й у нас у Корсуні, поторгував він, що йому було треба, купив собі рибу солону та й поїхав з базару додому. їде собі, та й захотів він пить дуже. Аж стоїть на горі криниця. Припав він до неї, а чорт відти хвать за бороду і не пускає.
— Пусти,— каже чоловік. — Ні, не пущу,— одвічає біс. — Чом же ти не пустиш? — Подаруй,— каже чорт,— мені те, що в тебе дома є найдорожче, тоді пущу. Чоловік і каже: — Що ж у мене є найдорожче? Є в мене дома коні — візьми їх. — Ні,— каже чорт і держить за бороду.
— Є в мене воли дома,— каже чоловік.— Візьми їх собі. — Ні,— каже чорт. Переказав чоловік усе, що в нього було найкращого, а чорт все каже «ні» і за бороду держить. Бачить чоловік, що чорт нічого не бере, та й каже: — Є в мене жінка стара, то візьми її, та тільки пусти. — Ні,— відповіде чорт. Думав-думав чоловік: «Якщо вже й жінку не бере, котру я зоставив на останок, а вона ж у мене найдорожча за все, то що ж йому треба?
» Нічого робить. — Бери,— каже,— те, що сам знаєш. Розписався, що оддасть непремінно, тоді чорт і пустив його. Сів собі чоловік та й поїхав. А поки його не було дома, народилось у жінки двійко дітей, і ростуть вони не по днях і пе по часах, а по минутах. Уже такі бігунці гарні. Тільки угледіла чоловіка жінка, зраділа йому дуже і вибігла насупроти його з дітьми.
Чоловік як побачив дітей, та й мало не зомлів. От він і розказує їй свою пригоду. — Жінко моя люба. їхав я з ярмарку і захотів дуже пить. От нахилився я до криниці, а чорт з неї хап мене за бороду та й не пускає. Я і просився, і молився, а він не пускає. Дай мені, каже, що в тебе є дома найдорожчого, тоді пущу.
Я йому і воли давав, і коні, а він не бере. Є в мене жінка люба, кажу, бери її, та тільки пусти. А він не боре. Я й не подумав, що в пас є дітки. Де ж ми тепер їх заховаємо, щоб не віддати йому? — А що ж,— каже жінка,— треба якось заховати. Викопаймо ми яму під хатою, під причілком, та й сховаємо.
Рекомендуем почитать: