Яйце-райце
Колись була птиця жайворонок царем, а царицею — миша, і мали вони своє поле. Посіяли на тім полі пшеницю. Як уродила їм та пшениця — давай вони зерном ділитися. От одне зерно лишне було. Миша каже: — Нехай мені буде! А жайворонок каже: — Нехай мені! Думають вони: що тут робити? Пішли б позиватися, та немає старших за них: немає до кого йти позиватися.
Потім миша каже: — Ну, я лучче його перекушу. Цар на це діло згодився. Миша тільки взяла зерно в зуби та в нору й побігла. Тут цар жайворонок збирає всіх птиць, щоб звоювали царицю мишу, а цариця миша скликає всіх звірів,— і почали війну. Як вийшли в ліс,— то що звірі хочуть яку птицю розірвати, то вона на дерево; а птиця як візьме, літаючи, бити звірів… Так билися цілий день, а потім увечері сіли всі спочивати.
Коли цариця огляділась,— немає на війні комашні! Тоді вона звеліла, щоб конче була на вечір і комашня. Коли це приходить і комашня. Цариця й загадала їй, щоб вона вночі полізла на дерева і за одну піч повідкушувала птиці пір’я коло крил. На другий день, тільки що розвиднілось, цариця кричить: — Ану, вставайте воюватися!
Птиця що підійметься, то й упаде на землю,— там звір її і розірве. Отак цариця миша звоювала царя жайворонка. А один орел бачить, що лихо, сидить на дереві і не злітає. Коли тут іде стрілець, побачив, що орел сидить на дереві,— як націлиться на нього. А той орел так просить його: — Не бий мене, голубчику, я тобі в великій пригоді стану!
Він приходить додому, аж там без нього син народився. Ударив він об поли руками: — Це ж я тебе, сину, віддав змії! Ну, ото журяться вони з жінкою, а далі кажуть: — Нема що робити,— журбою не поможеш! Якось треба жити! Погородив він загороди великі, розбив те яйце, випустив скот — забагатів.
Живуть вони, аж ось і син підріс. От той син і каже: — Це ви мене, тату, віддали змії. Ну, дарма, якось буде! Та й пішов до змії. Приходить до неї, а вона йому й каже: — Зроби мені троє діл та й підеш собі додому; а як не зробиш, то я тебе з’їм! А коло її хати був великий луг — скільки оком сягнути! Так вона йому й каже: — Щоб ти за одну ніч отой луг викорчував, зорав, пшениці насіяв, вижав її, в скирти склав і щоб у ту ніч з тієї самої пшениці мені паляницю спік: поки я встану, щоб вона на столі лежала. Він іде до ставка та й зажуривсь.
Рекомендуем почитать:
- Чабанець
- Про жар-птицю та вовка
- Кирило кожум’яка
- Іван-царевич і красна дівчина - ясна зірниця
- Іван-вітер