Ілля Муромець родився під городом Муромом, у бідній сім’ї. Батько й мама його ходили в ліс, дрова рубали, обробляли землю і сіяли, скільки могли, там півгектара, чи що. І так годували сина Іллю, бо він слабий був на ноги. Тридцять літ Ілля на печі лежав, не міг уставать, нічого не міг робить. Коли минуло тридцять літ, батько й мати Іллі Муромця були в лісі, на роботі, а Ілля лежав на печі; прийшли три старики й гукають: — Іллюшко, Іллюшко, одчини двері! Він каже: — Як же я вам відчиню, я слабий на ноги, я не можу вставать. — Устанеш, устанеш,
Подали вони йому кухоль води: — От на, випий цей кухоль води, і тоді відчуєш, що буде з тобою. Ну, що тепер відчуваєш? — Відчуваю велику силу в собі. — Добре, ану, потягни іще раз! Він перехилив, виппв ще раз тої води… — Ну, що тепер відчуваєш? — Таку силу,— каже,— відчуваю, що коли б у сиру землю вставить кільце, то я взяв би за
Тепер так, Іллюшко,— вони кажуть,— ти своєю силою не хвастайся і не розказуй нікому, а роби так, щоб тобою раділи твій тато й мама. Злого нікому не роби, а тільки роби добро. В той час на Руську землю напали татари. І от Ілля Муромець рішив захищать Руську землю од татар. Якраз була оточена Казань. Ілля Муромець підійшов під Казань (а там були три царі татарські, богатирі), вирвав дуба і як почав колотить ті війська їхні. Розбив усе військо, тільки три царі-богатирі осталися.
Він прийшов до них і сказав: — Ідіть у своє царство Татарське і закажіть усім, щоб більше ніколи на Руську землю не приходили. Я б і вас теж тут поклав, ну, оставляю тільки для того, щоб ви всім заявили, аби більше не приходили сюди. Бо на Руській землі появився богатир Ілля Муромець, який всіх вас розіб’є. Пішли ті назад, а Ілля Муромець зайшов у город. Люди поховалися: хто в хати, а найбільше по церквах. Зайшов він у церкву — повно людей, плачуть і моляться богу. — Що ви тут робите, люди добрі?
— питає Ілля Муромець. — Як, що робимо? Хіба ти не бачив, що в нас за городом татари стоять, зараз нас усіх поб’ють, переріжуть. — Де ті татари? Ніяких татар нема, вийдіть подивіться, Вони як вийшли, як подивились — нема нікого, наче й не було татар. Почали вони веселиться, почали дякувати Іллю Муромця, почали його просить, щоб він остався в них. А він сказав: — Ні! Я вас визволив і піду далі визволять, татари ще далі пішли. А ви тепер не бійтесь, до вас ніхто більше не прийде.
Працюйте, як ви працювали раніше, і нікого не Сів Ілля Муромець на коня і поїхав. Взяв путь прямо на Київ. А на Київ дорога була далека, треба було кружлять багато, тому що на прямій дорозі сидів сильний і страшний розбойник — Соловей-розбойник. Там ні птиця не пролітала, ні звір не пробігав, ніякий богатир не проходив — Соловей-розбойник усіх побивав. Ілля Муромець узяв прямоїжджою дорогою, мимо того лісу, де Соловей-розбойник сидів. А сидів він на трьох дубах, на дев’яти суках. Зробив собі там гніздо, щоб йому видно було по всьому лісу.
Як тільки хто їде — він зразу як засвистить по-солов’їному, аж листя з дерев падає. А як зареве по-звіриному, так дерево ламається, і хто живий там іде — падає на землю і вмирає. От як помітив Соловей-розбойник, що Ілля Муромець їде, як засвистить по-солов’їному — листя посипалось; як заревів по-звіриному — його кінь на коліна впав. Ілля Муромець штовхнув свого коня коліном і каже: — Вставай, а то віддам тебе собакам — нехай з’їдять, що ти злякався Солов’я-розбойника. Під’їхав Ілля Муромець, а Соловей-розбойник як побачив, як зскочив з дуба до нього…
Та Ілля Муромець націлився і пустив стрілу прямо йому в праве око. Та стріла вийшла через голову і полетіла, а Соловей-розбойник упав на землю. Ілля Муромець підскочив до нього, враз схватив його, здушив своїми руками. І вже розбойник Соловей відчув, що в руки попав сильнішого за нього, думає: «Ну, оцього я вже не видержу…» Взяв Ілля од свого сідла одв’язав стремена — ремені міцні, зв’язав Солов’ю-розбойнику руки, зв’язав ноги, прив’язав до сідла, сів і їде прямо до Солов’я-розбойника у двір. А Соловей-розбойник мав дочку, богатирку-дочку мав. Як побачила та богатирка, що їде Ілля Муромець і батько її прив’язаний до сідла, схватила залізну дошку у дев’яносто пудів і кинула прямо в Іллю Муромця — хотіла убить його. А Ілля Муромець як ударив плечем у ту дошку, вона повернулась назад і — прямо в богатирку, убила її одразу. А жінка Солов’я-розбойника побачила вже, що біда, почала просить Іллю Муромця: — На тобі який хоч викуп, золотом чи сріблом, тільки остав мені мужа живим.
Він відповідає: — Ні-ні! Він своє пережив! Стільки він людей згубив із світу, стільки він дітей осиротив, щоб я оставив його тепер у живих?! Нізащо! Мені викупів не треба, я не йду зароблять гроші, а йду захищать всіх, на кого нападають. Повернув коня і поїхав прямо в Київ.
У Києві тоді княжив князь Володимир. Як приїхав Ілля Муромець — у князя якраз був пир. Усі богатирі з князем гуляли. Як він приїхав і сказав, хто він такий, князь спитав: — Якою ж ти дорогою їхав до нас? — Я їхав,— відповідає Ілля Муромець,— прямоїжджою дорогою. Всі богатирі зіскочили з місць, особливо був там поважний богатир Альоша Попович. Попович зіскочив та й каже: — Ні, ні! Не може буть, неправда, князю, то він бреше.
Хто у нас може їхать прямоїжджою дорогою? Там Соловей-розбойник сидить, там ні птиця не пролітає, ні звір не пробігає. — Ага, такий ти богатир,— каже до нього Ілля Муромець,— ти Солов’я-розбойника боїшся? Ану,— каже,— ходімо, я вам покажу, де ваш Соловей-розбойник. Вивів усіх з князем: і княгиня вийшла, і богатирі. Показав він їм: — Ось ваш силач Соловей-розбойник, ось! Вони як глянули, що той прив’язаний до сідла, так усі зразу переконалися, що Ілля Муромець справді богатир. Він Солов’я-розбойника біля сідла держить, значить, він його переміг.
Тоді князь Володимир каже (не пита нічого Іллю Муромця, а до Солов’я-розбойника): — Ану, Соловей-розбойник, засвисти по-солов’їному та закричи по-звіриному! А Соловей-розбойник відповідає: — Не ти,— каже,— мене взяв у полон, не маєш права мені й наказувати! Нехай мені накаже той, хто мене у полон узяв. Тоді князь говорить: — Ну, Ілля Муромець, накажи ти йому! От Ілля Муромець і каже: — Ви станьте тут,— до князя і княгині (накрив їх буркою),— я вас прикрию, щоб у вас перепонки у вухах не полопались, коли він буде свистіть. А Солов’ю-розбойнику наказав: Пішли, розкопали. Зайшли.
А Ілля Муромець сидить, пісеньки наспівує. Вернулись вони до князя і говорять: . -Ілля Муромець живий, наче з ним нічого і не бувало. — Правда? — Правда. Ану, гайда!
— князь бігом до нього. Прийшов, одімкнув усі двері, випустив Іллю Муромця і почав просить: — Іллюшко,— каже,— Іллюшко, прости за те, що я на тебе прогнівався і посадив тебе у тюрму! Виручай тепер нас із біди! — Ні-і! — каже Ілля Муромець.— Іди ти собі! Ти хотів заморити мене голодом, ти мене тут томив, щоб я вмер, а тепер хочеш, щоб я йшов виручать тебе? Нема!
Послав князь княгиню. Прийшла княгиня, просила, просила, знову Ілля відмовився: — Ні-і! Нізащо вас не буду захищать. Тоді дочка каже: — Ану, піду я попрошу. Прийшла дочка, він не відмовляється, каже: — Ти мене годувала, ти мене держала на світі, за тебе йду, буду захищать Руську землю! Має,— каже,— твій тато і мама щастя. І як вийшов Ілля Муромець, як пішов з Каліном-царем воювать!
Розбив Калінове військо. А цар Калін був здоровий, сильний богатир. Коли Ілля розбив його військо, він сам взявся з Іллею бороться. Бились, бились, три дні бились. Цар Калін уже наче зовсім подужав Іллю, кинув його об землю і придушив.
А цар Калін татарський мав три дочки, три красуні, і не хотів він Іллю Муромця убить, а тільки залякать. Витяг кинджал і каже: — От я з тебе кишки випущу! — А потім: — Ну, ще оставлю тебе живим. У мене є три дочки, вибирай яку хоч заміж і будеш жити у мене, будеш мене захищать. Нащо тобі оті руські князі поздавалися, коли ти сам за них б’єшся, а вони не помагають тобі?
А Іллі Муромцю оті старики, які його оздоровили, сказали: «Ти як будеш на Руській землі, то все будеш од землі сили набираться. Скільки будеш лежать на землі, стільки будеш сили набираться». От цар Калін його душить до землі, а Ілля думає- «Га-га-га, души, души!» Та все ста сильнішим і сильнішим. Цар Калін грозить йому: — Якщо не хочеш мою дочку заміж узяти, то я тебе зразу ж заколю.
А Ілля спокійно лежить. Лежав-лежав, а вже відчуває, що силу має! Узяв захватив ногами та як кине царя Каліна вгору. Той підлетів метрів на десять угору, а тоді як упав — мало не вбився об землю. Ілля Муромець живо схопив його за ноги і давай ті війська, котрі були ще пе добиті, тим царем Каліном колошматить. Крутить кругом себе і його ж військо б’є. І розбив усі війська татарські.
Потім вернувся назад у Київ, узяв у князя Володимира дочку заміж і живе собі.
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)Про Дурня, Вовка, Царівну, Жар