Солдат та смерть
Прослужив солдат у царя тридцять три роки, і вийшла йому одставка. Дав йому цар три копійки, він і пішов собі. Йшов-йшов, аж перестрівають його три старці: — Сотвори, служивий, милостинку. — Нате. Вийняв копійку і оддав. Трохи згодом перестрівають його ще три старці. — Сотвори, служивий, милостинку. — Нате.
Оддав другу копійку. Під вечір вже ще три старці просять: — Сотвори, служивий, милостинку. — Нате. Оддав і третю копійку. Іде та й думає, що це воно буде, що роздав останні три копійки. Аж ось ще йдуть три старці.
— Сотвори, служивий, милостинку. — Нате. Скинув шинелю й оддав. — Ну,— кажуть старці,— чим тебе, служивий, нагородити, що ти з останнього милостиню сотворив? Проси у нас три просьби. — А що ж я,— каже,— буду просить? Як задумаю, щоб гроші в кишені були; щоб люльку не накладать і не закурювать, а як загадаю, щоб сама готова була; та щоб була торбинка така: я про що не подумаю, зараз щоб там і було.
— Добре, служивий, іди собі з богом. Ото сказали та й зникли, наче їх тут і не було. От солдат пройшов трохи. «Дай,— думає,— подивлюсь, чи не збрехали». Засунув у кишеню руку — так і витяг жменю грошей. Сів ото спочивати, витяг люльку, аж вона вже й куриться.
— Е,— каже,— і це добре. Покурив, покурив та так, не гасячи, у кишеню засунув, вона сама й погасла. Дивиться — летить пара качок: він розшморгнув торбинку та: — А в торбинку! Так ті качки туди і загули. От приходить він у город, а в тому городі в багатого купця був дім такий, що у ньому ніхто не жив, бо там завелись чорти.
Він до того купця: — Що даси? Я,— каже,— можу вигнать чортів. — Як,— каже — виженеш, я тебе до смерті догодую. Ото нагодували його, напоїли, пішов він на ніч у той дім. Опівночі чує — щось стукотить-гримотить. Поміст лопнув, вилазить чорт.
Рекомендуем почитать: