Про кам’яну державу
Раз за синіми морями, за скляними горами жив собі чоловік. Бідний, бідний! Убогий, убогий! Був у нього один син Юрко. А бідний чоловік завжди із чимось має клопіт. Так і цей бідолаха мав біду.
В школі діти дражнили хлопчину: «Юрку, Юрку, чи хочеш ти гурку? » Він, неборак, хотів би, та звідки візьме гурку? Як хлопцеві надокучило слухати ці прозивки, сказав: — І їстиму гурки, скільки лиш у мене влізе! І не скінчив школу, а записався у помічники до м’ясника. Тут їв гурок доста!
І ріс як з води, і сила прибувала. На той час, як вивчився й дістав «свобідний лист» , таким став, як дуб. Но, Юрку,— говорить йому газда-м’ясник,— лишайся у мене. Ліпшу роботу ніде не знайдеш. Я звик до тебе, ти до мене. Маю дочку, оженишся і, як постарію, перебереш мою крамницю.
— Ні,— каже Юрко,— я йду світом глядати більше щастя. Так і вчинив. На ті гроші, що дістав од м’ясника, купив собі начиння: ніж, сокиру, точило. Узяв чого їсти в тайстру, вклонився ґазді й рушив у дорогу. Йде день, другий, третій… В кожному селі заглядаються на нього дівчата: хлопчище порядний! Але Юрко йде все далі й далі.
І ось натрапив на пустелю: ні дерева, ні ріки. А дуже велика спека! Змучився хлопець та мандрує. Одного дня зустрів у пустелі лева, орла й мурашка. Коло них лежить убитий кінь, і кожне би хотіло спробувати м’яса. Лев риче: — Я цар звірів. Кінь мені належить! — Ні, бо я скорше увидів його,— говорить орел.
А мурашка: — Я побачила коня!.. Вадяться-сперечаються, і нікому розсудити їх. У ту хвилину, як Юрко надибав на цю сварку, мурашка таку фляцку левові вліпила, що тому аж зуби зацоркотіли… Побачили людину, перестали гризтися і просять: — Розсуди нас! — ричить лев. — Розсуди нас! — клекоче орел. — Розсуди нас! — пищить мурашка. Подивився хлопець на них і на мертвого коня та й каже: — Слухайте мене. Я вас поділю, якщо ви погодитесь з моєю дільбою.
Рекомендуем почитать:
светильники потолочные.
Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11