Дерево до неба
Десь за горами, за лісами, не знати в якій державі, жив раз один цар. Старий уже був. Держава велика, а наслідника рема. Тільки одна донька. Підросла дівка, вже на одданні, і цар почав думати, як би дочку видати заміж, зняти клопіт із старечих плечей: керувати на старість державою — то не легка справа! Дав по всіх сусідніх краях знати, аби приїздили до нього сватачі. Який хлопець полюбиться доньці, той візьме її за жінку. Як це оголосили, з усіх сторін світу почали сходитися герцоги, барони та і прості хлопці, хто дуже красний був. Кожний хотів статися царем і взяти собі красуню за жінку.
Айбо дівка подивилася на одного, на другого, на третього. Не сподобалися їй. І сказала батькові, що немає дяки віддаватися. Цар розсердився: — Донько, подумай добре! Я вже старий. Час мені на відпочинок.
Але дівка мудрує. Був у царя чудовий сад навколо палацу, такий прекрасний, що подібного на цілому світі не було. Які лише на світі ростуть — у теплих, гарячих, студених краях — квіти і дерева, такі там були. А серед того саду росло дерево вже таке високе, що верха його ніхто не міг бачити. Цим деревом-чудом дуже пишався цар. Одного разу, коли доньці уже надокучило слухати докори за одруження, вона вийшла в сад. Сонечко гріло. День був ясний, теплий.
Ходить дівчина межи квітами й бесідує з ними: — Не бійтеся, квітоньки, не лишу я вас, хоч як нянько буде намагатися видати мене за якогось далекого принца. Та одного ясного дня зібралася хмара, загриміло, заблискало й затемнілося… Випав страшний град. Тривало це недовго. Знову небо прояснилося і почало сонечко світити. Але сад був чорний од спустошення: всі квіти поламані, листя з дерев збите…
І все геть посохло, як би гарячою водою було спарене. Вийшов цар з палацу і не впізнав саду. Постарів, але такого ніколи не бачив, ніде ні квітки, ні листка. Аж плакати хочеться. Кличе доньку. А вона не озивається.
Шукав, шукав — не знайшов. Кличе слуг. Ті бігають, питають… Нема! Злякався цар. Послав вісті, куди лише міг. Потім надіслав своїх гінців у чужі держави й пообіцяв тому, хто знайде доньку, ціле своє царство. Тисячі людей шукали царівну, але та пропала, наче земля її проковтнула.
Рекомендуем почитать:
-
болтливая старуха сказка,
- Іван Побиван
- Іван-вітер
- Про гору, що верхом сягала неба
- Кирило кожум’яка
- Про жар-птицю та вовка