Іван Голик і його брат
Пообідавши, пішли усі відпочивать, а князь скоріше до Івана Голика і говорить йому: — Отепер пропали: така й така річ! — Дурниця! — каже Іван Голик.— Як принесуть той лук, так ти подивись на нього і скажи змієві, що «я цим луком не хочу соромиться і що в мене кожний слуга із нього вистрілить», та звели мене покликати. Я вистрілю так, що вже більш нікому не загадають. Князь, поговоривши з ним, пішов до змія. У будинку із дочками й гуляє. Коли це — не скоро — змій виходить із гістьми, і за ним несуть лук у сто пуд. Князь як глянув і злякався.
Винесли лук надвір, і всі повиходили. Князь навколо лука обійшов і каже: — Я цим луком не хочу й соромитися, а покличу кого-небудь із своїх слуг, то кожний з нього вистрілить. Тут змії один на одного зглянулись і кажуть: — Ану, ну, нехай попробує. Князь і закричав: — Пошліть мені Івана Голика! Той приходить. Князь і каже: — Візьми оцей лук і вистріли.
Іван Голик лук підняв, стрілу заклав; як вистрілить, так шматок у двадцять пуд і відломивсь від лука. Князь тоді, стоячи, й каже: — От бачите? Якби оце я вистрілив, так ви б мене й осоромили. Іван Голик тоді пішов до своїх, застромивши шматок лука за халяву, а князь із зміївнами у будинок. Змії ж зостались надворі і все радились, що б йому ще загадать зробити. Порадившись, пішли у будинок.
Змій, увійшовши, щось шепнув найменшій дочці на вухо. Вона пішла, а він за нею. Там довго говорили, потім виходять, змій і каже: — Сьогодні вже нерано; нехай завтра. У мене є кінь за дванадцятьма дверима, то як попоїздиш па ньому, так віддам дочку. От погуляли до вечора, порозходились спати; князь приходить і розказує Роликові. Той, вислухавши, й каже князеві: — А ти думаєш, на що я взяв той шматок лука? Я вже знав, що це буде.
Як же підведуть тобі коня, то ти подивись на нього та й скажи: «Не хочу я па цьому коню їздити, щоб не осоромитися так, як луком, а нехай поїде мій слуга!» А то не кінь буде, а його найменша дочка. Ти на неї й не сядеш, а я її добре провчу. От устали вранці. Приходить князь у будинок, поздоровкався зо всіма, дивиться — одинадцятеро дочок, а дванадцятої нема.
Змій устав і говорить: — Ну, князю, ходім надвір, бо скоро виведуть коня; будемо дивиться, як вестимуть. Повиходили всі, дивляться, аж ведуть коня двоє зміїв і то з великою силою держать,— так їх обох на голові й носить. Привели перед рундук; князь обійшов кругом, подивився та й каже: — Що ж ви говорили, що коня приведете? А тепер привели кобилицю. На цій кобилиці я їздить не хочу, щоб не осоромитися так, як учора, а покличу свого слугу, нехай поїде.
Popularity: 8%
Возможно, вам будут интересны и следующие сказки:
- Іван Побиван Унадивсь давним-давно один страшний змій у якусь слободу людей їсти та й поїв чисто всіх,...
- Казка про Кощія Безсмертного, як його убили Іван-царевич і Булат-молодець У одного царя був син по імені Іван-царевич. Ріс він не по днях, а по...
- Іван-вітер Був собі король і мав одну дочку. Дуже беріг її, щоб вона не знеславила себе,...
- Бідний чоловік та його сини Жив собі бідний чоловік. Мав він трьох синів. Найстаршого звали Петром, середульшого — Гаврилом, найменшого...
- Іван-царевич і красна дівчина - ясна зірниця Був собі цар та цариця, а у них три сини. От їх мати цариця та...