Іван - мужичий син
— Ну, бий ти! — Ні, бий ти, ти на половину світу старший. Той змій дев’ятиголовий як ударив — так по кісточки Івана — мужичого сина в землю й увігнав. Але Іван як ударив змія — заразом сім голів одрубав. Другий раз замахнувся — і останні дві зрубав. Посік його тіло, спалив кістки і попіл за вітром пустив. Пішов Іван — мужичий син досипать. На ранок спитав і того другого: — А що, стеріг добре моста?
— Так стеріг, що й мишка мимо не пролізла. На третю ніч зібрав він обох богатирів, повісив рукавичку на стіні й сказав: — Піду я сам, братці, стерегти моста, а ви глядіть на мою рукавичку: як буде піт текти, то гуляйте, як буде кров капать, так пускайте мого коня. Став під мостом; опівночі чув — земля за дванадцять верст гуде, листя на дубах опадає. Це вже найстарший змій летить на тому коні, що жар може їсти, а полум’я пити. Летить і говорить до свого коня: — Стій, не спотикайся, проти нашої сили нема сили на всім світі. Є десь Іван — мужичий син, ну, він ще малий, йому ще тільки на печі сидіти — сюди він не зайде, сюди ворон і його кості не занесе. А Іван — мужичий син і каже: — Ворон кості то не занесе, а добрий молодець сам прийде.
— Що, будем битися чи миритися? — Не за тим добрий молодець зайшов, щоб миритися, а за тим, щоб битися. — Бий,— говорить змій. — Ні, ти бий — ти на всьому світі найдужчий. Як ударив змій, то Іван — мужичий син аж збілів. Бились, бились… У змія з дванадцяти зосталось уже три голови.
А Іван — мужичий син уже по самий пояс у землю загнаний, от-от зовсім знеможеться. — Слухай, ти,— говорить змій,— у тебе батько був? — Був. — Воли у нього були? — Були. — Орав він? — Орав. — А давав відпочивать? — Давав.
— Ну, давай і ми відпочинем. Іван — мужичий син як став відпочивать, то кинув свою палицю і розбив конюшню. Тут його кінь вирвавсь, прибіг до нього, став землю одгрібать… А ті богатирі прокинулись, бачать — з рукавички кров іде, але бояться йти виручати Івана — мужичого сина, думають: для чого нам свої голови за нього підставляти? А кінь тим часом землю навколо Івана одгріб, тоді й говорить Іван — мужичий син до змія: — Аж тепер я тебе вб’ю! Змій і говорить: — Ну, добре, але я хочу тобі сказати перед смертю: ти хоч і візьмеш у мене цього чарівного коня, що цареві потрібний, але ти не доведеш його додому; е у мене ще три сестри, і мати, та батько, цар Ірод. От вони тебе все одно з світу зживуть! Відрубав останні голови Іван, а сам задумався.
А тим часом та бабуся, що він колись кінськими шкурами її хату укрив, почула, що на Івана біда насувається (бо вона все знала, що на світі робиться), та послала свого песика до Івана, а песик і каже йому: — Будете ви їхать додому, захочете так пить, що один до одного не зможете слова промовить,— буде вам по праву руку криничка, вода як скло чиста. Не пийте її, а лиш вдар ти по ній навхрест палицею, побачиш, що з неї вийде! Від’їдете далі, захочете їсти,— стоятиме явір, під явором стіл, там лежатимуть паляниці, яблука й усякі напитки й наїдки. Не їжте,— вдар навхрест, побачиш, що вийде з його! Проїдете далі, захочете спать,— під явором стоятимуть ліжка.
Popularity: 6%
Возможно, вам будут интересны и следующие сказки:
- Іван Побиван Унадивсь давним-давно один страшний змій у якусь слободу людей їсти та й поїв чисто всіх,...
- Іван-вітер Був собі король і мав одну дочку. Дуже беріг її, щоб вона не знеславила себе,...
- Іван-царевич і красна дівчина - ясна зірниця Був собі цар та цариця, а у них три сини. От їх мати цариця та...
- Казка про Кощія Безсмертного, як його убили Іван-царевич і Булат-молодець У одного царя був син по імені Іван-царевич. Ріс він не по днях, а по...
- Іван Голик і його брат Десь-не-десь в тридесятому царстві, в іншій державі жив цар з царицею чи князь з княгинею,...