Чарівне горнятко
Легіні напилися і відкотили у куток залізного пня. Під ним були залізні двері. Василинка відімкнула їх золотим ключем і подивилася униз. У темній темниці сиділи і плакали її сестри Марійка й Ганнуся. Легіні спустилися драбиною туди і виносли їх. Василинка тішилася сестрами, навіть не почула, як повернувся Ольдеквіт. Він ледве ноги приволік.
Хотів було напитися з мальованого горнятка, та не знайшов його в покої. Ліг і заснув міцним сном, аби хоч так відновити силу. Василинка позамикала золотими ключами всі двері в палаці. Навіть оті, де спав Ольдеквіт. Відчинила залізну браму, і всі шестеро пустилися тікати. Так бігли, що землі не чули під ногами. Через якийсь час добралися до темного лісу.
Раптом у повітрі щось страшно загуло. — Це — Ольдеквіт,— сказала Василинка з острахом. Напилися водиці з мальованого горнятка і побігли швидше. Але хіба можна втекти від Ольдеквіта? Під розсохатими дубами побачили хатку на курячій лапці. Вона була повернена передом до них. — Нате золотий ключик і забіжіть туди,— сказала Василинка легіневі. який тримав за руку Марійку.
Вони увійшли в хатку й замкнулися тим ключиком. Інші напилися водиці з мальованого горнятка і побігли далі. Ольдеквіт сердито, аж іскри з нього сипали, спитав хатку: — У тебе не сховалася Марійка з легінем? Хатка покрутилася на курячій лапці і обернулася до нього задньою стіною. — Я б тебе спалив, але не маю зараз часу,— крикнув Ольдеквіт і пустився далі. Повітря гуділо, а земля дудніла. Та перед втікачами, гейби з-під землі, з’явилася хатка на качачій лапці.
Василинка глипнула на легіня, який тримав за руку Ганнусю, і сказала: — Візьміть золотий ключик, сховайтеся в цій хатці! Леґінь забіг з Ганнусею в хатку і замкнув двері за собою. Через якусь хвилинку Ольдеквіт опинився перед вікнами і питає: — Хатко, до тебе не забігала Ганнуся з легінем? Хатка покрутилася на качачій лапці і обернулася до нього задньою стіною. — Я б тебе спалив, хатко, але часу не маю,— крикнув Ольдеквіт. Василинка і її леґінь напилися водиці з мальованого горнятка і побігли з усіх сил. Лісом гейби страшна буря летіла. Глип, а на галявині стоїть хатка на гусячій лапці.
Василинка потягла парубка за собою і — шусть із ним у хатку. Замкнула двері на золотий ключик — і ні пари з вуст. Ольдеквіт питає: — Скажи, хатко люба, до тебе не забігала Василинка > своїм легінем? Хатка покрутилася на гусячій лапці й обернулася до нього задньою стіною. — Я б тебе спалив, хатко. Але зараз не маю часу — мушу їх зловити і в морі втопити!
Popularity: 35%
Открытые современные оффшорные счета для инвесторов.Возможно, вам будут интересны и следующие сказки:
- Про бідного чоловіка і воронячого царя Де не жив, а жив на світі бідний чоловік. Не мав він ніякого майна, крім...
- Сон Герасима Чоловік поставив будинок і положив до нього спати трьох синів. Положив на три кути й...
- Про морського півня Було чи не було, а жив собі в сімдесят сьомій країні бідний чоловік. Хата в...
- Щастя Були два брати. Один — багач, другий — бідняк. Чому молодший був бідний — сам...
- Кирило кожум’яка Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва змій, і щороку посилали...