Котигорошко

Уже ж завтра ви йдіть на полювання, а я зостануся вдома. На другий день ті троє йдуть на полювання, а Котигорошко вдома зостається. От наварив він їсти та й ліг спочивати. Аж грюкає хтось у двері: — Відчини! Відчинив двері,— аж там дідок маленький, а борода на сажень волочиться. — Пересади через поріг!

Узяв Котигорошко, пересадив. Коли той пнеться до нього, пнеться. — А чого тобі? — питає Котигорошко. — А ось побачиш чого,— каже дідок, доп’явся до чуба та тільки хотів ухопити, а Котигорошко: — То ти такий!

— та собі хап його за бороду, вхопив сокиру, потяг його в ліс, розколов дуба, заклав у розколину дідову бороду й защепив її там. — Коли ти,— каже,— такий, дідусю, що зараз до чуба берешся, то посидь собі тут, я знову сюди прийду. Приходить він у хату,— вже й товариство поприходило. — А що обід? — Давно впрів. Пообідали, а тоді Котигорошко й каже: — А ходіть лише, я вам таке диво покажу, що ну! Приходять до того дуба, коли ні дідка, ні дуба нема: вивернув дідок дуба з коренем та й потяг за собою. Тоді Котигорошко розказав товаришам, що йому було, а ті вже й про своє призналися, як їх дідок за чуба чіпляв та реміння а спини драв.

— Е,— каже Котигорошко,— коли він такий, то ходім його шукати. А де дідок того дуба тяг — там так і знати, що волочено, вони тим слідом і йдуть. І так дійшли аж до глибокої ями, що й дна не видно. Котигорошко й каже: — Лізь туди, Вернигоро! — А цур йому!

— Ну, ти, Вернидубе. Не схотів і Вернидуб, не схотів і Крутивус. — Коли ж так,— каже Котигорошко,— полізу я сам. Давайте плести шнури. Наплели вони шнурів, намотав Котигорошко на руку кінець та й каже: — Спускайте! Почали вони спускати, довго спускали — таки сягнули дна, аж на інший світ. Став там Котигорошко ходити, аж дивиться: стоїть палац великий.

Він увійшов у той палац, коли так усе й сяє золотом та дорогим камінням. Іде він покоями, аж вибігає йому назустріч королівна — така гарна, така гарна, що й у світі кращої нема. — Ой,— каже,— чоловіче добрий, чого ти сюди зайшов? — Та я,— говорить Котигорошко,— шукаю діда маленького, що борода на сажень волочиться. — Е,— каже вона,— дідок бороду з дубка визволяє. Не йди до нього,— він тебе вб’є, бо вже багато людей повбивав.

Popularity: 100%

Возможно, вам будут интересны и следующие сказки:

1. Чабанець Був собі чабанець, та такий, що як він ще ізмалку вівці пас, то й нічого...
2. Про богатиря Буха Копитовича Був собі купець і в купця дочка. За кучера був у нього чоловік, а ім’я...
3. Про жар-птицю та вовка Було в одного царя три сини — два розумних, а третій дурень. От прийшли вони...
4. Іван Побиван Унадивсь давним-давно один страшний змій у якусь слободу людей їсти та й поїв чисто всіх,...
5. Кирило кожум’яка Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва змій, і щороку посилали...