Кобиляча голова
Потім звеліла запрягти карету і поїхала до свого батька, її там не пізнали, і як уже вона розказала все, то мачуха аж об поли вдарилась, що, бач, вона думала її з світу зігнати, а тут зовсім не так вийшло… Вона погостювала трохи, дала батькові грошей та й поїхала в город, купила там собі будинок і зажила панією. Як тільки вона поїхала, баба давай торочити дідові: — Одведи да й одведи й мою дочку туди, де була твоя: нехай і вона стане такою панією. — Та й нехай же збирається; я одведу. Вона зараз налагодила харчів — не попелу та печини, як дідовій дочці, а борошна, пшона і всяких ласощів. Поблагословила дочку: — Слухай,— каже,— батька: куди він вестиме, туди й іди за ним. Пішли, увійшли в ліс. А ліс темний-темний, дуби такі товсті, що чоловік не обніме, і хоч би де стежечка, так, немов там ніколи чоловіча нога не була, аж сумно якось.
Йшли-йшли, дивляться — стоїть хата на курячій ніжці. Вони увійшли в ту хату. — Помагай біг! Не чути нікого. Заглянули на піч — нікого. — Ну, зоставайся ж тут, дочко, а я піду тобі дровець нарубаю, а ти тут поки звари вечеряти.
Вийшов і вп’ять прив’язав до вугла колодочку, а сам потяг додому. Вітер повіє, то колодочка стук-стук, а бабина дочка в хаті: — То мій батенько дровця рубає. Наварила вечеряти. Жде-жде — батька нема. От вона вийшла та й гукає: — Ой хто в лісі, хто за лісом, ідіть до мене вечеряти! Не чути нікого. Вона вдруге, втретє — не чути.
Аж стукотить, гримотить кобиляча голова. — Дівко, дівко, одчини! — Не велика пані — сама одчиниш. — Дівко, дівко, через поріг пересади! — Не велика пані — сама перелізеш.
— Дівко, дівко, зсади мене на піч! — Не велика пані — сама злізеш. — Дівко, дівко, дай мені їсти! — Не велика пані — сама возьмеш. — Дівко, дівко, влізь мені в праве вухо, а в ліве вилізь! — Не хочу.
— Коли ж ти,— каже,— не хочеш мене слухати, так я тебе з’їм. Ухватила її, полізла на піч, забралась аж у самий куточок та й з’їла її, а кісточки забрала в торбинку й повісила на жердочці. А баба жде дочки ось-ось, як не видно — приїде в кареті панночкою. У баби була сучечка, та така, що все правду казала. От раз та сучечка бігає коло хати та й дзявкотить: — Дзяв, дзяв, дзяв! Дідова дочка як панночка, а бабиної кісточки в торбинці. Баба слухала-слухала, розсердилась, перебила сучечці ногу.
Popularity: 19%
Возможно, вам будут интересны и следующие сказки:
- Яйце-райце Колись була птиця жайворонок царем, а царицею — миша, і мали вони своє поле. Посіяли...
- Іван Побиван Унадивсь давним-давно один страшний змій у якусь слободу людей їсти та й поїв чисто всіх,...
- Телесик Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та...
- Солдат та смерть Прослужив солдат у царя тридцять три роки, і вийшла йому одставка. Дав йому цар три...
- Іван-вітер Був собі король і мав одну дочку. Дуже беріг її, щоб вона не знеславила себе,...