Про кам’яну державу
Усе менше й менше. Юрко сидів на дубі і спостерігав, вивчав звички змія. Далі вирішив діяти. Як одного разу змій розривав свині, він перекинувся на лева й скочив поміж стадо. Коли заричав,— а у лева голос такий страшний, аж земля дрижить,— всі свині повтікали. Розсердився змій, кинувся на лева, але і лев не лежав.
Як змій почав сапати вогнем, лев скочив позад йього, приловчився й — хап! — відкусив одну голову. Змій розлютився. А лев усе прискочить і по одній голові відірве. Б’ються уже по коліна у крові. Тоді лев розігнався, скочив на змія, стався чоловіком, витяг ножисько і відтяв йому останні голови.
Так знищив Юрко змія. Розколов найбільшу його голову, а з неї вибігла лисиця. Юрко тої ж миті обернувся на орла, наздогнав лисицю і схопив. Потім знову стався чоловіком, розбив лисиці голову і бачить — шкатулка. Відкрив шкатулку, а там діамантовий ключик! Сховав Юрко ключика й жене свиней додому. Цар питає: — Но, скільки з’їв шаркань?
— Три роздер, та більше не роздере. — Що ти говориш? — цар подумав, що юнак зі страху стратив розум. — Шаркань убитий! Цар дав наказ швидко впрягти коней у бричку й поспішає в ліс, щоб своїми очима бачити убитого змія. Здалеку видно: ворони крамчать, клюють очі у змієвих головах. Цар повернувся додому.
На своїм дворі обійняв Юрка, поцілував і каже: — Проси, що хочеш. Золото, державу, доньку… З радощів аж заплакав. Юрко заспокоїв: — Не треба мені ні золота, ні держави, ні вашої доньки. Одне буду просити: спаліть ту угоду, за якою я мав би у вас служити рік. Цар тої ж хвилини кинув угоду в піч. Але почав благати Юрка: — Хоч би погостився зі мною на розлуку…
Погостилися, красно попрощалися, і Юрко зібрався у свій край. Долетів до тунелю і журиться: «Якщо стануся мурашкою, то як тоді потягну ключа?» Але бачить, що тунель розширився. Нараз обернувся на орла. Як долетів до половини, тунель ще більше розширився, і Юрко вже міг іти в подобі чоловіка. Жінка вже очі виплакала, бо думала, що Юрко загинув.
Рекомендуем почитать:
Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11