Про гору, що верхом сягала неба
Мало-помалу опам’ятався і дивиться довкола себе: сонце світить сильніше, бо сюди ближче світити. На цій вершині тепліше, повітря тут чистіше і більш свіже, ніж в долині. — Тут можна жити! — каже сам до себе. На вершині гори ріс прекрасний сад, родилася тут садовина, якої тільки можна було загадати. А від садовини такі чарівні запахи пливли, що вже ними можна було жити.
Хлопець почав їсти яблука, груші, черешні, сливи. їсть те, що тільки його душа забагне. А сливи, груші, яблука на горі в сто разів добріші, смачніші тих, що на землі. Довго, дуже довго прожив хлопець в саду. Не заслаб, а навпаки — поправився, зміцнів.
Ходить садом, оглядається довкола. Якось підійшов до краю гори, ліг на черево і дивиться униз. «Ой! Як далеко, як глибоко земля! Навіть не видно її!» — подумав. Одного дня, мандруючи садом, хлопець помітив горіха-велета. Розрісся горіх широко, так широко, що собою заслонив би ціле село. А під горіхом криниця.
Хлопець напився свіжої води. І так йому вода полюбилася, що гукнув: — Такої води я за життя ще не пив. Коли води випив, почав розуміти бесіду всілякої звірини. Ще й бесіду птахів, комах — всього живого — розумів. Сів собі під горіхом і відпочиває… Ураз прилетіла ворона, сіла на кінець стовпа.
Стовп з нею поколисався, ворона на крилах тримається, щоб гілка не зломилася. Дужим голосом ворона закранкала. Незадовго прилетіла ще одна. Ця теж кранкнула. І «заговорили» ворони між собою.
Та хлопець не тільки все чує, але й розуміє: — Добрий день, мамко! — Доброго здоров’я, донько! — Що нового, мамко? — Та нового стільки, що ця гора після трьох місяців сяде донизу і буде стояти рівно з землею. А коли цей чоловік, що став нашим царем, пішов би край гори, міг би зійти на землю. Бо гора своєю вершиною опуститься рівно до поверхні землі, і так буде за годину.
Рекомендуем почитать:
Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18