Ох!
Чи ніхто з ваших не знайшов? — Так,— каже цар,— моя дочка знайшла. Покликали її. Ох як узяв її просить, щоб оддала, бо йому, каже, і на світі не жить, як не привезе того персня! Так вона не оддає, та й годі! Тут уже цар уступився: — Оддай,— каже,— дочко, а то через нас буде нещастя чоловікові, оддай! А Ох так просить: — Що хочте, те й беріть у мене, тільки оддайте мені перстень! — Ну, коли так,— каже царівна,— то щоб ні тобі, ні мені!
— та й кинула той перстень на землю. Той перстень і розсипався пшоном — так і порозкочувалось по всій хаті. А Ох не довго думавши перекинувся півнем та давай клювать те пшоно. Клював-клював, все поклював. А одна пшонина закотилася під ноги царівні,— він тієї пшонини і не з’їв. Як поклював — та в вікно й вилетів, та й полетів собі… А з тієї пшонини та перекинувся парубок — і такий гарний, що царівна як побачила, так і закохалася одразу, та так же то щиро просить царя й царицю, щоб її оддали за його. — Ні за ким,— каже,— я щаслива не буду, а за ним мов щастя!
Цар довго морщився: «Як то за простого парубка оддати свою дочку?!» А далі порадилися, та взяли їх поблагословили, та й одружили, та таке весілля справляли, що увесь мир скликали! І я там був, мед-вино пив; хоч в роті не було, а по бороді текло — тим вона в мене й побіліла!
Рекомендуем почитать: